В довідковому бюро автобусної я відважно запитав як добратися до Голанських висот, найдальшого місця в Ізраелі, що я міг собі уявити. (Звичайно, курорт Ейлат є дальше, але загоряти на пляжі -- не для справжніх шукачів пригод!) Мені видали складний маршрут з трьома пересадкаки в якигось глухих місцях і коли я запитався: "Чи зможу я поїхати і вернутися ще сьогодні?" на мене подивились як на вар'ята, так що я зрозумів, що правильне питанням є "Чи зможу я туди доїхати ще сьогодні?"
Тоді я вирішив їхати в Назарет, а щоб мене довідкове бюро знову не збило з пантелику я швидко купив в касі квиток і заскочив в автобус, що вже збирався від'їжджати. Їхалось весело, аж поки ... я побачив якесь море зліва по борту!
Звичайно ж, я приїхав зовсім не в Назарет а в місто, яке після невеликого
рослідування (мені було стидно прямо запитати місцевих) виявилося ... Хайфою!
| Так що мені довелося полазити по Хайфі той день. Власне, це досить цікаве місто, розташоване не невеличкому півострові з досить пристойним пагорбом в центрі. На пів-дорозі вверх знаходиться Бахайський храм, але на жаль я всередину так і не попав -- він був чомусь зачинений тоді. | |
| Тоді я вирішив вилізти на верх і зробити трохо фоток Хайфи, але за законом Мерфі, як тільки я досягнув першу стратегічну точку, почався дощ. Але пару раз я все-таки Хайфу клацнув. На жаль моря практично не видно з-за туману. |  |
| Після останньої фотографії я почав сходження, а точніше "зплавання"
вниз: серед пінистих потоків, що неслися по вулицям згори!
До речі, дивні циліндри на будинках -- то не не ракети класу "дах-повітря", а сонячні водонагрівальні пристрої. |
 |
| Внизу я вирішив піти привітатися з Середземним морем. (Яке я вперше в житті бачив так близько!) Воно не було дуже приязне: коли я наївно протягнув йому руку, привалила велика хвиля ... і я знову був мокрий з голови до пят!.. |  |